Заголовок сторінки

ГОРДІСТЬ НАША - ВЕТЕРАНИ

У життя кожної людини непомітно підкрадається старість. Довгими вечорами вона, у поєднанні із самотністю, змушує по-особливому аналізувати пройдене. Спогади – чи не єдина втіха.

У відділі з питань взаємодії з органами державної влади та ЗМІ товариства ветерани - часті гості. Завітав якось і Іван Семенович Мамренко. Ще 1958 року він працював у промислово-транспортному відділі Черкаського обкому партії і з тих пір усе життя віддав енергетиці. До цього, правда , після закінчення сільськогосподарського ВУЗу, йому довелось деякий час працювати у сільському господарстві.

Він народився на Кіровоградщині, вчився в Дніпропетровську, працював на Волині, та серцем прикипів до Черкас.

Захоплення на все життя

Гармошку він полюбив змалечку. То була не проста «хромка», а німецька, що дісталась у спадок від котрогось із родичів. Нотний стрій на ній хоч і був облаштований по-особливому коли і ноти звучали інакше, проте Іван хвацько вигравав «Гопака» на сільських вечорницях. Згадує, що популярну «Бариню» довго не міг зіграти. Та якось уночі проснувся від внутрішнього поштовху, схопив інструмент і… заграв. Відтоді будь-яка мелодія давалась легко. А згодом з’явився в домі і баян. Він дуже виручав у роки студентського життя. Разом із однокурсницею, що грала на акордеоні, організовували танці. Інших розваг у ті часи не було, то ж інститутська молодь залюбки слухала народні інструменти.

Про голод

Зі слів Івана Маренка, голод 1946-го був для сім’ї набагато важчим за попередній. Виручав сім’ю дід – відомий на всю округу коваль. У роки тотальної колективізації той не пристав до колгоспного руху і зумів залишитись довіку у списках ремісників. Дід лагодив та виготовляв для односельців практично усе, а бабця допомагала у чудом вцілілому храмі.

Хлібні карточки у державі - згадує ветеран – відмінили аж 15го грудня 1947-го.

Про життя в окупацію

У перший рік німецької окупації, в результаті пропагандистської роботи,в селі якась купка молоді клюнула на заклики про поїздку задля щасливого життя до Німеччини. Згодом від тих нещасних почали надходити листи, де заздалегідь визначеними фразами, аби не запідозрила німецька цензура, йшлося про нелегку рабську долю. Був єдиний випадок повернення у 1942-му сільського хлопчини, хворого на сухоти. А вже наступного року, аби поповнити ряди рабів, гітлерівці влаштовували на молодь облави. В одну з таких ледь не попався Іван Мамренко.

Наближав перемогу.

Знам’янський район було звільнено 13- грудня 1943-го.На довгий період там встановилась так звана позиційна дуель –на рівнинній місцевості німецькі порядки окопались на недосяжній для рушничного пострілу відстані. Щоночі молодь із звільнених радянськими військами сіл доставляли на передову і під покровом темряви рили окопи та рови сполучень для подальшого наступу. За віком до війська тоді його року хлопців ще не брали. Пішов до школи, аби згодом здійснити мрію про навчання у ВУЗі


Закрыть