Заголовок сторінки

У оперативно-диспетчерських службах ПАТ "Черкасиобленерго" працює три жінки. Серію статей про них ми розпочинаємо розповіддю про Людмилу Лісову, диспетчера міста Уманських енергетичних мереж.

Жінка в оперативно-диспетчерській службі явище рідкісне, а от для Уманських енергетичних мереж – це добра традиція.

Понад тридцять років в Уманських енергетичних мережах працює Людмила Лісова. Ще в далекому 1984-му Людмила Іванівна обійняла посаду інженера-диспетчера.

"Найчастіше на роботу запрошують енергетиків"

Дитячі і шкільні роки Людмили пройшли у Волгограді. Закінчивши школу, вона ніяк не могла вирішити, ким бути. А обрати долю допомогли оголошення в газетах про прийом на роботу.

- У моєму рідному місті були різні інститути - педагогічний, медичний, будівельний. Але я не хотіла бути ні лікарем, ні педагогом, ні будівельником. Хотіла бути ландшафтним дизайнером. Тоді якраз з’явився такий новий модний напрямок – ландшафтний дизайн. Але на навчання треба було їхати в Куйбишев (нині Самара). Жити у іншому місті, далеко від дому, не хотілося. Тож, щоб визначитися, яку професію обрати, я почала дивитися оголошення у газетах про прийом на роботу і побачила, що найчастіше на роботу запрошують енергетиків. Батьки були проти, але я, все одно, здала іспити і вступила у Волгоградський сільськогосподарський інститут на факультет електрифікації, - почала розповідь Людмила Лісова.

"Дівчата! Куди йдете?!"

На четвертому курсі був випадок, який настільки збентежив, що змусив Людмилу Іванівну серйозно замислитись над правильністю вибору професії.

- Це трапилося, коли я навчалась на четвертому курсі. Викладач, який вів економіку, одного разу сказав нам – кільком студенткам (а ви ж розумієте, на таких факультетах дівчат мало – нас було троє): "Дівчата! Ви уявляєте, що на вас чекає? Всі ваші підлеглі будуть чоловіки, які в більшості схильні до поганих звичок. Ви будете керівниками, і вам доведеться вирішувати не тільки виробничі питання, але й інші". Він добряче нас налякав. Ми тоді вирішили, що закінчимо інститут, а потім перекваліфікуємося на економістів. Тоді можна було після закінчення інституту здобувати іншу спеціальність, провчившись ще рік заочно, - ділилась спогадами Людмила Іванівна.

Але у економісти вона не пішла. Життя розпорядилося по-іншому.

- В Умані у мене родичі живуть. Життєві обставини склались так, що довелось переїхати сюди, хоч я цього і не планувала, - зазначила наша співрозмовниця.

"Людо! Йдіть до нас. Тут хороший колектив і цікава робота"

Здобувши освіту, Людмила Лісова влаштувалась на роботу за спеціальністю на швейну фабрику. Там працювала два роки, але задоволення робота не приносила, начальство буквально затуляло дівчиною всі шпарини:

- Мене постійно кидали на різні напрямки роботи. І чим тільки тоді я не займалася! Фабрика планувала будівництво, і мені довелось оформляти документи. Це і привело мене у свій час у район електричних мереж. Там тоді був директором Рябоконь. Він запропонував мені перейти. Казав: "Людо! Йдіть до нас. Тут хороший колектив і цікава робота". Енергетика мені подобалась. Ось так у 24 роки я стала інженером-диспетчером центрального району електричних мереж Уманського підприємства електромереж. Мені ця робота дуже подобається. Бо ти виконуєш роботу і одразу бачиш результат, тобто помічаєш, що твоя робота приносить користь. Диспетчер – це робота на конкретний результат. Що зробив, те і отримав. Тоді я була юна, і мені хотілось щось шукати, змінювати світ, - продовжила розповідь Людмила Лісова.

"Чоловіки, з якими працюю – прекрасні люди"

На щастя, "страшилка" викладача, яка ледь не відвернула Людмилу Іванівну від обраної професії, не справдилась. Працюючи диспетчером вона переконалась, що всі енергетики (і чоловіки, і жінки) - прекрасні люди.

- Мабуть мені дуже пощастило із людьми. Я вважаю, що жінці у чоловічому колективі набагато краще працювати ніж у жіночому. Бо чоловіки оточують її турботою і піклуванням. І я завжди відчувала цю підтримку. Вони допомагали, жаліли, захищали, - поділилась Людмила Лісова.

Ніколи не жалкувала, що стала енергетиком

Близько п’яти років Людмила Іванівна працювала начальником оперативно-диспетчерської групи міських розподільних мереж Уманського підприємства електромереж. Ці роки вона згадує як найважчі.

- Бути начальником такої служби не просто. У нас ніколи не було комплекту диспетчерів. Завжди не вистачало людей. Доводилося виконувати роботу і начальника служби, і ходити у зміни. А зміна триває 12 годин. Тоді дуже виручала підтримка дітей. Коли почалась ера комп’ютерів, вони допомагали знаходити необхідну інформацію, бо я не встигала. І зараз, коли згадую ті роки, сама дивуюсь, як я тоді могла тягти на собі стільки роботи. Однак, я ніколи не жалкувала, що стала енергетиком, - резюмувала Людмила Іванівна.

Виробниче життя тісно переплелось із особистим. На службі зустріла свого чоловіка – Анатолія Фаренюка. Тоді він працював майстром служби високовольтних ліній, а тепер - начальник служби підстанцій. Разом із ним Людмила Іванівна виховала двох дітей, які своє майбутнє теж пов'язали з енергетикою. Донька Надія – провідний юрисконсульт Уманських енергетичних мереж, а син Павло – черговий інженер "Новокиївської" електропідстанції 330/110 кВ ПАТ "Центренерго".

У колективі Уманських енергетичних мереж Людмилу Лісову цінують, люблять і поважають. Колеги кажуть:

"Людмила Іванівна своїм прикладом довела, що жінки у критичних ситуаціях здатні приймати чіткі, зважені рішення з притаманним саме жінці високим рівнем відповідальності за результат. Колеги вважають, що успіху в команді чоловіків Людмила Іванівна досягла завдяки професіоналізму та щирості. За весь період роботи в енергетиці показала себе кваліфікованим спеціалістом. Вона відміно організовує роботи з усунення пошкоджень та забезпечення якісного електропостачання споживачам. Завжди випромінює оптимізм, підтримує ділові та дружні стосунки з колегами, має авторитет і повагу в колективі. За значні здобутки у роботі неодноразово отримувала відзна­ки та нагороди від керівництва ПАТ "Черкасиобленерго".

Закрыть