Заголовок сторінки

Начальника оперативно-диспетчерської служби Звенигородського РЕМ підлеглі називають «наша мама».

Професії енергетика Людмила Злобіна віддала 18 років свого життя. Службу у Звенигородському РЕМ розпочала з посади контролера. Потім працювала інженером по втратам. Із 2007 року Людмила Петрівна – диспетчер, а у жовтні минулого року вона звалила на свої тендітні плечі важку і відповідальну роботу начальника ОДС Звенигородського РЕМ.

- Жінка на посаді начальника оперативно-диспетчерської служби – це щастя для району електромереж. Шкода, що жінки вкрай рідко погоджуються на таку роботу, бо це нелегка праця, яка забирає багато сил і часу, - вважає директор з інвестицій та перспективного розвитку Олександр Бращенко.

- Із усіх професій, які тільки існують, Ви обрали саме професію енергетика. Чому?

- Це був вибір на рівні інтуїції. Закінчила школу із золотою медаллю і могла вибрати будь яку спеціальність, але чомусь мене вабила енергетична галузь. Мабуть відчувала, що тут моя доля. Поступила в Одеський політехнічний інститут. Там же зустріла свого чоловіка Ігоря Веоноровича Злобіна. У 1994 році здобула спеціальність інженера-електрика.

- А чому Звенигородка?

- Я народилась і виросла у Ватутіному. Це місто поряд із Звенигородкою. Хоч мій чоловік кримчанин, але порадившись, вирішили приїхати на мою батьківщину.

- Чоловік працює разом з вами?

- Ігор Веонорович справді довго працював у Звенигородському районі електромереж. Пройшов шлях від майстра дільниці ремонту обладнання до директора РЕМ. Але життєві обставини склались так, що він тепер не працює у Товаристві.

- Що для Вас значить ця професія?

- Робота диспетчера така - кожна зміна непередбачувана. І щозміни мусиш проявляти професійність, знання, людяність і життєву позицію. Бо потрібно встигати спілкуватися і з персоналом, і з споживачами. І це дуже непросто. Особливо тоді, коли із тих чи інших причин трапляються аварійні відключення. Обурені люди телефонують до диспетчерів, і тут треба так пояснити споживачу ситуацію, щоб і конфлікту уникнути, і щоб він все зрозумів. Якраз в цьому і виражається професійність диспетчера та його вміння працювати з людьми. Зазвичай, люди спілкуються на емоціях: кричать, погрожують, трапляється, що і обзивають поганими словами, а після розмови із диспетчером вибачаються за нестриманість та дякують за допомогу. Горда із того, що в нашій службі працюють висококваліфіковані спеціалісти. Бо коли пів району відключено, тоді телефони служби ледь не вибухають, а у цей саме час на виїздах працює десять бригад, і диспетчеру треба все організувати так, щоб нікого із них, не дай Бог, не наражати на небезпеку. У таких умовах дуже не просто зберігати спокій і приймати оперативно рішення, керуючись здоровим глуздом, а не емоціями. Ось, що таке робота диспетчера. Життя диспетчера складається із багатьох різних моментів, у тому числі і таких екстремальних. Саме у такі моменти проявляється характер і людські якості. Знаєте, диспетчер – це професія не для слабкодухих. І мені вона подобається. Інакше давно б вже покинула.

- Як Вам працюється у чоловічому колективі?

- Ще будучи диспетчером, була єдиною жінкою у чоловічому колективі. А зараз у нас у відділі 21 чоловік, і я над ними начальник. Вони мене поважають, я поважаю їх і їхню думку. У нас у колективі, як у хорошій родині. Щоб все було гаразд, інколи треба вміти бути суворішою, а інколи і лагіднішою. Мене у колективі називають «наша мама». І цим, мабуть все і сказано (сміється). У мене така життєва позиція: як ставишся до людей, так вони ставитимуться і до тебе. І взагалі, наш колектив дуже дружний, і чимало працівників вже багато років дружить родинами.

- Є секрет вміння згуртовувати навколо себе людей?

- Немає ніякого секрету. Керівнику, щоб мати повагу у колективі, треба бути вимогливим, справедливим і людяним. На цих трьох китах, вважаю, весь світ тримається. А ще дуже згуртовує спорт. Наш колектив завжди брав участь у обласних спартакіадах. Майже вся наша оперативна служба була дуже спортивна. Тут є і рибалки, і багатоборці, і бігуни. Я раніше брала участь у змаганнях (естафета та дартс), а цього року, нажаль, не вийшло, в силу того, що багато роботи та відповідальності. Але в майбутньому планую відновити спортивну традицію.

- Як рідні ставляться до Вашої професійної діяльності?

- Мене підтримують. Я багатодітна мама. У мене троє дітей. Старший син Артем пішов по стопам батьків - завершує навчання у Київському політехнічному інституті за спеціальністю інженер-електрик. Днями захистив диплом. Донька Вероніка вчиться на юриста, і вже закінчила третій курс. Найменший син - восьмирічний Максимко, у цьому році закінчив перший клас із похвальним листом, і каже, що хоче бути електриком. У нас у сім’ї одні електрики (сміється).

У колективі ОДС Людмилу Злобіну поважають і люблять.

- Людмила Петрівна – це хороший, технічно грамотний керівник. Сумлінно виконує свої обов’язки. Згуртувала колектив. А ще вона завжди знаходить спільну мову з кожним працівником. Поважає колектив, і колектив їй відповідає тим же, - висловив загальну думку колективу ОДС про керівника диспетчер Звенигородського РЕМ Петро Грицута.

Закрыть