Заголовок сторінки

«Золотий фонд» підприємства – це ветерани, які стояли у витоків, творили історію Товариства, передавали набутий досвід молодому поколінню. Один з таких – Заслужений енергетик України, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, екс-директор Кам’янського РЕМ Микола Дмитрович Штрик.

За особливі досягнення у праці його було нагороджено нагрудними знаками «Відмінник енергетики України», «Почесний енергетик України» та почесним званням «Заслужений енергетик України».

За безпосередньої участі Миколи Дмитровича відбулися народження та розбудова Кам’янського РЕМ. Такі працівники, як він, фактично творили історію Товариства. Не так давно він відсвяткував своє 75-річчя.

- Чому ви обрали професію енергетика?

- Мріяв стати енергетиком ще за юнацьких років. Так склалося, що одразу після школи я десь з півроку працював у колгоспі, де числився електриком. Але, насправді, був тільки як підручний. Ото було, дивлюсь на те, як мій наставник щось лагодить, і сам мрію стати електриком, не гіршим за нього. Тож, після школи вступив до Черкаського політехнічного технікуму, який називався тоді Технікум електрифікації сільського господарства. Провчився рік, і забрали в армію. Було це у 1961 році. У 1964, через три роки, звільнився у запас, і закінчив навчання у 1967-му, - почав розповідь Микола Дмитрович.

Перші самостійні кроки у спеціальність Микола Штрик зробив ще навчаючись у технікумі.

- На четвертому курсі у нас була практика, під час якої ми працювали у механізованій колоні, де самостійно будували повітряні лінії десять кіловольт. Мене колектив обрав бригадиром. Нам дали проект, тож ми самі і трасу розбивали, і опори розтягували, і проводи накидали та натягували. Тоді опори дерев’яні були, і ми їх до залізобетонних приставок в’язали та ставили. За практику ми збудували близько 10 кілометрів повітряної лінії. Навіть подяка у технікум прийшла, - пригадав співбесідник.

Здобутий досвід відіграв важливу роль у професійному житті Миколи Дмитровича.

- У ті часи ніякого транспорту не було, тож, на ліквідацію пошкоджень їздили у причепі трактора. Приїхали на місце, де була пошкоджена лінія електропередачі 10 кіловольт. Працівники на мене мовчки дивляться, мовляв, ану, покажи-но хлопче, який з тебе майстер - чекають, як себе проявлю, закомижуся, чи ні. Тож, мовчки виліз на стовпа і показав, що не дарма я – майстер бригади. Одразу відчув, що рівень поваги до мене серед підлеглих значно виріс. А потім ще й друзями стали. Отож, хоч і працював майстром, але і по опорах лазив, і пошкодження ліквідовував, і проводи натягував,- пригадує Микола Дмитрович роки на посаді майстра у Вільнянській дільниці.

Роботу у Кам’янському РЕМ, він вважає найщасливішим періодом у своєму житті. Власне, на очах Миколи Дмитровича і відбувалося становлення і розбудова Кам’янського РЕМ: будівництво повітряних ліній, завершення електрифікації сіл району. Він очолив Кам’янський район електричних мереж у 1986 році і упродовж 17-ти років чесно і самовіддано керував РЕМ.

- При мені електрична енергія прийшла у два останні села Кам’янщини - Куликівка і Лубенці, які були найвіддаленішими. Яка ж то була радість, коли завершили роботу, бо людям добро зробили. Вони з епохи свічок і каганців перейшли у цивілізований світ ХХ століття. Якщо вже говорити про досягнення району електромереж, то, напевне, найбільшим досягненням за весь період моєї роботи у РЕМ було повне завершення електрифікації Кам’янської дільниці Смілянського РЕМ, - поділився ветеран черкаської енергетики.

Упродовж майже сорока років служби Миколи Штрика у галузі відбулися кардинальні зміни. Якщо на початку 60-х років у енергетиці переважала ручна праця, то до кінця 80-х років її скрізь впевнено виштовхувала механізація.

- Поставити чи замінити опору – це була важка праця. Коли я був старшим майстром дільниці, у мене був начальником Байбуз Володимир Маркович. Так він зробив такий пристрій, який дозволяв ставити опори вручну, не відкопуючи приставки. Для цього треба було прив’язати дерев’яну опору до цього пристосування, а потім трактором піднімали, ставили її до залізобетонної приставки, потім бандажували – і все. У ті часи про механізацію праці ми тільки мріяли. Нинішнє технічне оснащення, у порівняні з тим, що було у 30-40 роках – це небо і земля. У нас техніки не було. Кігті, трактор і причіп – це все, що ми мали. Лише з часом на дільниці почала надходити техніка.

- А як змінювався сам РЕМ, його приміщення, база, територія?

- Коли прийшов працювати на Кам’янську дільницю Смілянського району електромереж, вся база дільниці вміщувалася у вагончику і одній кімнаті у хаті. Ту базу РЕМ, яка є зараз, ми збудували з «нуля». Тобто, ми звели двоповерхове приміщення адміністрації, гараж, облаштували територію. Тепер РЕМ – красень. А коли на базі Кам’янської дільниці Смілянського району електромереж створили Кам’янський РЕМ, тоді побудували 8-квартирний будинок для працівників РЕМ. Ще чотири квартири для енергетиків району електромереж дали у міськколгоспбуді. А ще побудували нову диспетчерську. Словом, ми власноруч перетворили «дике поле» на цивілізоване місце.

- Чим найбільше пишаєтесь?

- Напевне, тим, що коли йду містом, мені досі люди дякують. У РЕМ я проробив з 1967 по 2003, і за цей час ні з ким не було жодного конфлікту, а очолюваний мною район електромереж завжди був у перших рядах у «Черкасиобленерго».

Пропрацювавши у галузі енергетики 36 років Микола Штрик вийшов на заслужений відпочинок. Проте не став сидіти склавши руки, а взявся передавати свій досвід молодим енергетикам. Хоч вже 15 років минуло відтоді, як Микола Дмитрович не очолює Кам’янський РЕМ, але працівники досі теплим словом згадують його як щиру, чуйну, добру людину та гарного керівника. Та й сам Микола Дмитрович не забуває дороги до свого рідного РЕМ, завжди підтримує своїх колег та допомагає порадами.

Закрыть