Заголовок сторінки

XIX століття називають "Століттям пари і заліза". Але у цей же період паралельно із паровими  машинами розвивалася і електротехніка. На межі XIX і XX століть електрична енергія міцно увійшла у життя людей: засяяло освітлення міст і осель, промисловість отримала потужні електродвигуни, споживачі - перші побутові прилади.

Широке використання електроенергії вимагало винайдення і запровадження ефективних і надійних систем обліку. Першим електролічильником, запатентованим у 1872 році у США, можна вважати винахід Самюеля Гардинера, який вимірював години роботи електричної лампи. Всі лампи, що були підключені до цього лічильника, контролював один вимикач.

Як тільки з’явилась електролампочка Едісона, почали застосовувати розгалужені електричні кола, що і поставило крапку в історії експлуатації лічильника Гардинера. У побут увійшов новий електролічильник – черговий винахід Едісона, запатентований у 1881 році. В основі роботи цього лічильника лежав електрохімічний ефект. Перед початком розрахункового часу у  електролітичну комірку лічильника вкладали точно зважену мідну пластинку.
 
Струм, що проходив через електроліт, викликав осадження міді. У кінці розрахункового періоду пластинку виймали і зважували. Різниця у вазі і показувала кількість спожитої електричної енергії. Лічильник дозволяв виставляти рахунок за використану електроенергію у кубічних футах газу. У ті часи вважали, що електроенергію треба обліковувати так само, як газ, який широко використовувався в приладах освітлення. Лічильники Едісона були у вжитку до кінця XIX століття.

Утім, користування лічильниками ускладнювалося процесом зняття показів, зробити який могли лише енергетичні компанії. Згодом, винахідник додав рахунковий механізм для зручності обліку показників. Тоді ж були розроблені інші електричні лічильники: водневий лічильник компанії Siemens Shuckert та ртутний лічільник Schott&Gen. 

Закрыть